Записничок Старця

Я думав що розуміти так просто… Береш людину чи ситуацію, акуратно накладуєш свій шаблон мислення, пережитий досвід, наклеюєш, і толком не розібравшись вирізуєш власний образ… Я думав, що розуміти просто… А я не можу зрозуміти. Мені важко показати що розумію… пилюка, пилюка, в якості постійно ширяючих думок, навколо мене та в мені… Тьма, туман. Так хочеться вирватись з цього полону. І буває що життя прислухається до бажань, вдаряє громом, або ж іншими словами важким уроком. Так би хотілося посидіти на лавці, за партою в життя, повчитися як звичайні люди, поступово, виважено, урок за уроком нічого не пропускаючи і бути хорошим учнем. Але життя чомусь вирішує по-інакшому… Воно бере б”Є палицею і ставить в куток. І там із зажмуреними від болю очима, із гулею на лобі, синцями, стою і думаю чому я тут, а не от там за партою? Чи не стали мої відвідини цих уроків дозвільними, настільки дозвільними що й не замітив як же пропускав уроки, підказки, ба навіть накази. Чому так часто потрібно стояти в кутку? І навіть питання не в цьому: як навчитися бути хорошим учнем?