Сегодня проснулся утром, ощутив невыспанность, тяжесть в глазах и слабость, подумал: как же я могу стремиться к более возвышенным формах проявления человеческой сущности, если сейчас в данный момент времени обременен мыслями о своем теле; как же могу осознать свою духовную сущность если нахожусь в тесном плену своих телесных ощущений?
Це або працювати задовільняючись процесом, або ж працювати заради задоволення результатом праці. Отримати задоволення від результату праці означає отримати бажане, або те чого не вистачає, або ж є, але в не достатній кількості. Якщо людині чогось не вистачає, гадається, це перший признак незадоволеності людини. Бо, гадається, що людина тоді щаслива коли має усе необхідне. Коли людина відчуває себе прекрасно, піднесено, щасливо їй мабуть більше нічого й не потрібно. Коли ж людина нещаслива їй багато чого потрібно, багато чого бажається: адже ж часто в бажаннях своїх вбачаємо щастя. Але якщо б щастя полягало в матеріальних бажаннях, то його б не існувало, так як задовільнити усі матеріальні бажання, так само нереально як заповнити дзюравий горщик. Отже, щастя полягає в нематеріальних бажаннях або ж в задоволенні усім існуючим, або ж в відсутності бажань? Оскільки людині дуже важко не бажати (можливо з просвітлених уміють не бажати - не знаю), то виходить що нам слід навчитися або бажати нематеріальних благ, або ж бажати те що дуже-дуже доступне, таке що можна отримати без жодних перешкод. Впринципі, ми частіше всього працюємо заради результату, заради задоволення. А що ж тоді означає працювати задовільняючись процесом? Гадається що саме це мало приносити істинне задоволення. І ще думається що вміючи задовільнятися процесом роботи стає неважливим чим займатися, чи по душі, чи по спеціальності, чи взагалі неулюбленою справою.
І ще. Працюючи заради задоволення результатом, заради задоволення власних бажань, ми цим самим породжуємо інші бажання. Бажання породжує бажання. Чим більше бажань тим більше концентруємо увагу на майбутньому, на час коли ці бажання справдяться, і тим менше уваги приділяємо теперішній миті життя. Присвятивши усього себе (увагу, концентрацію, зосередженість) теперішній миті хіба виникатимуть хоч якісь невподобання по відношенню до того що робимо, хіба існуватиме принципова розниця чим займатися? Тому навчитися робити те що робимо в даний проміжок часу, означає навчитися жити, а прагнути робити те що хочемо - означає навчитися бути нещасливим.
Я думав що розуміти так просто… Береш людину чи ситуацію, акуратно накладуєш свій шаблон мислення, пережитий досвід, наклеюєш, і толком не розібравшись вирізуєш власний образ… Я думав, що розуміти просто… А я не можу зрозуміти. Мені важко показати що розумію… пилюка, пилюка, в якості постійно ширяючих думок, навколо мене та в мені… Тьма, туман. Так хочеться вирватись з цього полону. І буває що життя прислухається до бажань, вдаряє громом, або ж іншими словами важким уроком. Так би хотілося посидіти на лавці, за партою в життя, повчитися як звичайні люди, поступово, виважено, урок за уроком нічого не пропускаючи і бути хорошим учнем. Але життя чомусь вирішує по-інакшому… Воно бере б”Є палицею і ставить в куток. І там із зажмуреними від болю очима, із гулею на лобі, синцями, стою і думаю чому я тут, а не от там за партою? Чи не стали мої відвідини цих уроків дозвільними, настільки дозвільними що й не замітив як же пропускав уроки, підказки, ба навіть накази. Чому так часто потрібно стояти в кутку? І навіть питання не в цьому: як навчитися бути хорошим учнем?
